| Велоклуб Українки |
Дніпро, байкери і шашлики (звіт)
[ 08.06.2012 ]
Ранок для автора цієї статті почався раптово. В 8 ранку подзовнила Олександра і нагадала мені, що я мав би вже бути на станції "Стугна". За 20 секунд прийшла до мене думка, що часу в мене аж ніяк не багато. На сбору пішло рекордних 8 хвилин і вже через 15 хвилин я був на станції і разом з Олександрою ми очікували електропотягу.

В електропотяг ми сіли доволі легко, чомусь не помічались класичні дачники з великими тачками і візками. В нашому вагоні подорожувала, ще одна група велосипедистів, котра тримала свій шлях приблизно в тому ж напрямку, що і ми. Вони отримали своє запрошення на велофестиваль. Чекаємо їх у гості.

Приїхавши в Миронівку ми довго не чекали на миронівських, вони зразу почали по тихеньку під"їжджати та під"їжджати. Через пів годинки усі зібралися. Усі охочі і неохочі перевірили свої транспортні засоби і всі гуртом вирушили у 45 кілометровий шлях до Канева.

Дорога була вибрана по селам, щоб і машини не заважали і спокійніше їхати було. Рухались не квапливо. Розглядували місцевість - шукали в ній щось нове. У фотозвіті, який можна переглянути в соц.мережі "Вконтакте". Є фотографія з дорожнім знаком "Копіювате 5", дуже кумедна назва, яка відправляється в бібліотеку таких ось знаків. Крім цього по дорозі зустрічалися коні, корови, байкери, квіти, знову байкери і т.п. До речі кількість байкерів котрі кудись їхала з початку здивувала, про цю загадку буде розказано трохи далі.

І так, ми їхали. День видавався дуже хорошим, сонце пекло по літньому, дощем навіть і не пахло. Проїджаючи місцевість, я все ж таки захоплювався тими речами, які ніколи не думав зустріти ось так близько. Це як подумати, а скільки ж всього цікавого знаходиться в цілій Україні, то це мабудь здуріти можна.

На пів шляху до цілі ми переткнули кордон Київської та Черкаської області. Ось так шляхи UBT в цьому році вийшли за межі Київської області. Довго не затримуючись і зробивши кілька знімків ми рушили далі. Нас ще чекало головне випробування маршруту.

По дорозі зупинились і трохи поповнили сили в місцеву магазинчику. І далі виїхали на головне випробування. Біля зупинки "Довжик" всі останній раз перепочили і поїхали в саму складну гірку за цей рік. Сама по собі гірка не складна, 10-12% кут підйому, рівний шлях, 1.2 км довжиною (згідно одометру), але дорожнє покриття....кхм кхм.... it's was hardcore! Були б фізничні можливості сфоткати це, але нажаль, всі сили пішли на подолання підйому. Через хвилин 5-10 всі нарешті зібралися. Перепочили хвилин 15 і в путь.

Трохи проїхавши, ми доїхали до головної стели хляху - "Канів". Поки ми готувались до групового знімку. Підїхав нам на зустріч Володимир (головний в організації цього заходу). Зробивши пару знімків (точніше близько десятку), ми вирушили у останій ривок до головної мети - міста-герой Канів.

Канів.

Сам я у Каневі, а точніше поряд з ним пропливав, добрих років 15 назад, коли ще на "Метеорі" їздили до Тарасової гори. І знаєте, заїхавши до міста і проїхавши по його вуличкам, на мене нахлинула носталгія. Ну є у міста ще та атмосфера старого курортного міста. Особливо красиво була зроблена площа перед головним вокзалом міста. Реально місто цікаве, в мене є бажання ще раз до нього приїхати і просто по ньому походити.


В Каневі ми зупинились саме на площі перед вокзалом. До нас підїхали і канівські хлопці і дівчата і почалася фаза скуповування продуктів їжі до шашлику. Поки самі голодні і активні бігали по магазинам і базару через площу стали десятками проїзжати, а деякі зупинятись байкери. Різноманіття байків було колосальним. Скільки було тих байкерів сказати складно, але явно в них було сьогодні свято, а яке свято дізнатись не вдалося, назвемо його днем Байкера. З чим наших братів з двигунами і вітаємо!

Від Канева до самого місця шашлику було 10 км. За ці 10 км ми встигли побачити вертолітний аеродром Віктора Федоровича, добрий асфальт до того аеродрому і звичну нам Україну.

Щодо головного етапу поїздки то все пройшло, як завжди, весело, цікаво і дружньо. Були в нас і шашлики, і смачна печена картопелька, і пиво було, і вечірня кава перед багаттям, і цікаві історії... одним словом цікаве життя.

Ті хто втомився пішли зразу спати з початком темноти. Деякі до ранку сиділи, хоча і поїхали зразу з нічної зміни. Біля 5-ої ранку почався дощик (за це ми скажемо дякуємо головному спонсору Митьку - Це його робота). Але вже до 8 він на щастя закінчився і всі повставали чаювати, а потім і снідати.

Виїзд був запланований на 12:00. До цього часу, хто відпочивав у палатках, хто засмагав на сонці, а хто і купався. Трохи із запізненням всі стали збиратися, і остаточно з нашого тимчасового табору ми виїхали в зворотній напрямок о 12:20.

До цього розглядався об´їздний маршрут на кілометрів 10-15 більший від звичайного. Із плюсів - небуло великого підйому через Канів, із мінусів - відсутність рівної дороги, що по швидкості не дозволяло тримати нормальний темп. Через деякий час ми вже виїхали на шосе, яке і вело до "Довжика".

Якщо деякі їхали не кваплячись і зовсім не зверталу увагу на час. То для учасників УБТ все впиралося в електропотяг на зворотній шлях. Тим часом небо почало закривати хмарами і всі були в очікуванні дощу.

Остання спокійна зупинка сталася на зупинці автобуса біля с.Яблунів. І поки всі спочивали я вже нервово поглялав на годинник, до елекитрички залишалось 2 години. І приблизно 40 км шляху. Саша тим часом зрозуміла, що темп великий не зможе тримати і відпустила мене одного з моіми помічниками. До Довжика їхали зі мною Сашко і Вовчик. З Вовою ми попрощалися біля зупинки, він залишився чекати інших, а от з Сашком ми поїхали далі.

По дорозі ми потрапили під два доща. Сама дорога складалася майже з одних пдйомів як пологих так і довгих. Сили закінчувались, час невпинно спливав, на щастя відкрилося друге дихання і все ж таки вистачило сил доїхати до Вокзалу.

Як завжди все скінчилося за 10 хвилин до електропотягу.

Дуже велике Спасибі виражаю Саші Назаренку! За те, що він протягнув мене до самого вокзалу і ми вспіли Бог зна як. Бо таким темпом не кожен день наздоганяеш час.

Олександра поїхала додому зранку, на ніч вона залишилась в Миронівці у наших друзів.

Від всієї команди Ukrainka bike team виражаємо вдячність клубу Velo Mironovka та Velo Kaniv і одному представнику Богуслава Олексію за гарно проведений час!

Фотозвіт можна переглянути тут.
Переглядів: 316
Copyright Велоклуб Українки © 2018
Хостинг від uCoz