| Велоклуб Українки |
Одеська сотка 2016
[ 12.04.2016 ]
Автор: ВКУ

Прев'ю.

Для учасників, котрі планували їхати поїздом з Києва, наша люба Укрзалізниця зробила маленький «сюрприз» і якось там наплутала коефіцієнти вартості і зробила «Чорноморець» за ціною Інтерсіті. А так, ті хто їздить до Одеси знає, що самий ліпший туди потяг, це фірмовий «Чорноморець». В ньому ти сідаєш о 9-тій у Києві і вже в 6:20 ранку ти на місці. Так от про «сюрприз», за місяць до старту, білет в купе коштував якихось там 523 грн. При тому, що Інтерсіті зі своїм 2-гим класом, тримається на рівні 400 грн. Спочатку не вірилось, але час плинув і ціна залишалась сталою. Мабуть, багато хто і я тому числі, що в цьому році прийдеться відкласти. Однак, пройшла неділька і залізничники вже звиняються за плутанину і білет вже коштує нормальних 320 грн. Ну раз такі справи, то чого ж зволікати, треба брати. І таким чином ті хто хотів, змогли купити білети і поїхати в Одесу.

Про організаторів.

Нарешті, сталося саме гарне. Організатори взялися за маркетинг і стали інформативніші. Дуже значні хороші рухи стали відбуватись з інформаційними порталами і пабліками. Окрім прямої інформації про сотку, стала з’являтися побічна, але необхідна для підготовки інформація. Сайти почали приводити до ладу і в майбутньому це буде мега-штука. Короче, до чого вів, якщо хтось вперше вирішив туди поїхати і нема людини, котра змогла би зробити хоч якійсь інструктаж «що і як?», то можна хоробро звертатись у групи, писати на сайті - хтось обов’язково допоможе. Загалом правильну роботу роблять, дай їм Бог наснаги.

Про погоду.

Два роки підряд Одеська сотка проходила в якихось дурних погодних умовах: у 2014-му був суцільний дощ, у 2015-му дощило, однак клопоту додав сильний вітер. На 2016 вже очікувався апокаліпсис, як там у фільмі «2012», однак за винятком пару крапель з неба і кілометрів з 30 неприємного вітру в лице, було супер. Було і сонце, і навіть тепло, що дало змогу на КП перепочити у травичці чи у полі. Тому, я думаю, всі були задоволені цією погодою.

Про нанотехнології.

Спортивні змагання все більше прибігають до електронних систем фіксації учасників на трасі. В Києві, роздають сучасні чіпи, а в Одесі, вирішили спробувати волонтерсько-смс систему фіксації учасників. Ідея непогана, але людський фактор є людський фактор. Сам власне переконався. Все йшло як треба, мене волонтери фіксували по трасі, мені приходили смс-підтвердження з результатом на КП, але нажаль по якійсь причині саме на фініші мене чи не внесли у базу, чи система глюкнула і нажаль результат мені надійшов аж у поїзді на зворотному шляху з часом 15 годин 41 хв. На щастя була у класична фіксація учасників, тому є «бумажка» а значить в загальному протоколі є надії виправити свій результат. До речі, вже другий рік, організатори випробовують два різних методи фіксації і поки нажаль є перебої, але все попереду.

Про Одессу.

Одеса змінюється, десь можливо у деталях, але змінюється, як і всі міста. Це добре, значить буде толк:)

Про КП.

В цьому році пройшла реорганізація. Тепер фіксація часу проходить на 3-ох КП, а не як раніше на 4-ох чи 5-ти, точно не згадаю. По друге, КП з Молодіжного ( з кашею) перекочувало на Дальник, де раніше просто водичка з чаєм була. Добре чи погано так, вирішувати кожному по своєму. Ті хто знає маршрут раллі, знають про те, що самі такі випробування на волю і міцність організму поинаються сааме з Дальника. А саме, через затяжний підйом до Молодіжного, а після нього каскад з трьох крутих підйомів у Іллічівську. Тому Молодіжне було, як перевалочним пунктом після одної важкої ділянки і другої, з кашею і чаєм.

Про наших.

Так, цього року, Велоклуб був представлений трьома учасниками: Автором цієї статті, Олегом Букіним і Дарією Овсянніковою. Дарія, до речі їхала вперше і дуже впевнено здолала дистанцію. Поки ми з Олегом, печиво з чаєм на КП нагрібали, вона пропускаючи їх летіла, як ракета на зустріч свої першій Одеській медалі. Їм дякую за компанію.

Загалом.

Все пройшло добре, звісно не без певних мінусів, однак претензій немає. На фініші кожен учасник отримав і свою медаль, і диплом, і кашу з чаєм. Всі учасники поотримували свої вело звання: тепер я вже «вело-сержант», а Олег поки «вело-єфрейтор». Отримали гарні вспомини про цей день. І готуємось до Велодня.

Переглядів: 157
Copyright Велоклуб Українки © 2018
Хостинг від uCoz